Найочікуванішим гостем другого дня Мюнхенської безпекової конференції став держсекретар США Марко Рубіо. Американський посадовець привіз до Мюнхена промову про глибоку історичну й цивілізаційну спорідненість США та Європи, консервативний порядок денний і християнські цінності. Фактично його виступ став продовженням тієї самої лінії, яку торік озвучував віцепрезидент США Джей Ді Венс, але цього разу — з дипломатичними манерами та приємним оксамитовим тембром. Цього виявилося достатньо, аби європейці «видихнули» — принаймні на час конференції.
Про ключові тренди другого дня Мюнхена — у матеріалі LB.ua
Любі друзі
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала виступ Рубіо «заспокійливим». Утім у кулуарах запитань менше не ставало — в контексті актуальних безпекових викликів. Втім, якщо згадати торішній виступ Венса, здається, що заяви Рубіо відрізняються радше формою, ніж за суттю.
Венс був різким, прямолінійним і шокуючим. Рубіо — ввічливий та дипломатичним. Він говорив із повагою, називав європейців «друзями» і «партнерами», чиїм майбутніс щиро переймається адміністрація Дональда Трампа. Рубіо апелював до спільного минулого і цивілізаційної спорідненості. Але послання було однакове і нині і торік: американська мрія дрейфує від ліберального світопорядку в бік нового майбутнього, в якому місце є не для всіх.
«Вони (американці — ред.) звикли в Європі з ноги відчиняти будь-які двері й досі не до кінця розуміють, до чого це може призвести. Якщо й далі рухатимуться в цьому напрямку, через 5-10 років ми побачимо зовсім іншу Європу», — зазначив один з українських топ-чиновників, обізнаний із перебігом американських консультацій у Мюнхені.
Залізна завіса
У своїй промові Рубіо кілька разів звертався до образу «залізної завіси», як лінії «між комунізмом і свободою, яка проходила через серце Німеччини». Згодом він повернувся до цієї метафори нераз, вже як до стіни між свободою і тиранією, вільним світом і комунізмом.
Рубіо підкреслив, що завдяки американському лідерству в питанні російської агресії проти України «вдалося посадити дві сторони за стіл переговорів». Однак, враховуючи намагання США якнайшвидше завершити війну — зокрема через тиск на нашу державу та очікування територіальних поступок саме з українського боку — всі ці відсилки до історії звучать вкрай неоднозначно, залишаючи чимало запитань. Наприклад, чи бачать США місце для України зі свого боку нової «залізної завіси»?
Мати годинник — не обов’язково знати котра година
На тлі виступу Марко Рубіо особливо контрастно прозвучали тези президента України. У своїй промові Володимир Зеленський згадав книгу Боба Вудворда «Війна», у якій автор описав підхід попередньої адміністрації США до війни Росії проти України.
Вудворд, якого цитував Зеленський, зокрема, згадував слова тодішнього міністра оборони США Ллойда Остіна, який у розмовах про війну Росії проти України неодноразово повторював: «Ми володіємо годинником», — і постійно нагадував про це раднику з національної безпеки президента Байдена Джейку Саллівану.
«Але у війні сама війна володіє часом — і використовує цей час проти людей, звісно», — наголосив Зеленський..Саме цього ресурсу стосувалося й перше запитання, яке отримав Рубіо після свого виступу: чи не виглядає так, що Росія у нинішніх перемовинах просто тягне час? У своїй відповіді держсекретар США визнав, що не знає — і ніхто не знає — наскільки серйозно росіяни налаштовані на завершення війни.
У розмові з LB.ua відповідь на це питання звучала значно чіткіше від колишнього спецпредставника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера. Дипломат підкреслив, що нинішній переговорний трек Москва використовує якраз для затягування часу і чинна адміністрація США цьому сприяє.
«Очевидно, що вони (адміністрація США — LB.ua) не чинять жодного тиску на Росію. А саме це й було б необхідно. Якщо ви хочете будь-якого руху або припинення вогню, потрібно тиснути на Росію», — зазначив він.
Джерела в українській делегації відзначають, що американські партнери й надалі наполягають, що військового завершення війни «просто не існує», але й визнають, що конструктиву в розмовах стало більше.
Ще один посадовець в оточенні президента зазначив, що «одна справа домовитись про щось в Анкориджі, а інша — змусити до цього Україну».
Точка неповернення
Попри те, що тональність Марко Рубіо безумовно мала заспокійливий ефект, криза довіри в євроатлантичних зв’язках — і зокрема до НАТО зі США як ключовим союзником — не зменшилася, а радше поглибилася.
Напередодні Мюнхенської безпекової конференції видання Politico оприлюднило результати опитування, яке зафіксувало різке падіння довіри до США в державах-союзниках. Зокрема, 50% респондентів у Німеччині, 57% у Канаді та 44% у Франції вважають США ненадійним союзником — це більш ніж удвічі перевищує кількість тих, хто дотримується протилежної думки. Найвищий рівень довіри до США зафіксували у Великій Британії, однак і там 39% опитаних висловили скепсис.
На цьому тлі показовою є фраза канцлера Фрідріх Мерц: «Ми, європейці, виконуємо свою роботу». За рік перебування Дональда Трампа у Білому домі — попри всі його спроби налаштувати партнерів проти себе — європейці справді намагалися балансувати, аби зберегти прихильність непередбачуваної адміністрації США заради єдності євроатлантичного простору. Чого лише варте колективне підлабузництво під час саміту НАТО в Гаазі, коли генеральний секретар Альянсу Марк Рютте назвав Трампа «татусем».
У цьому контексті симптоматичними виглядають повідомлення про те, що канцлер Фрідріх Мерц веде переговори з президентом Франції Емманюель Макрон щодо можливого розширення французької «ядерної парасольки» на Європу. Формально — як доповнення до чинних механізмів стримування в межах НАТО, не як їх заміна. По суті ж, як визнання того, що трансатлантична архітектура безпеки більше не сприймається як безумовна. Те, що ще вчора здавалося політично немислимим, сьогодні є предметом переговорів.
Європа готується до сценарію, в якому «заспокійливі» промови вже не є гарантією, а питання безпеки доводиться вирішувати самостійно — навіть якщо для цього доводиться торкатися тем, які десятиліттями залишалися табу.
