Мюнхенська безпекова конференція залишила по собі більше питань, ніж відповідей. Утім її продовженням можна назвати два глобальні треки, які розпочалися в наступні дні: зустріч представників Росії та США в Саудівській Аравії про можливі мирні переговори без участі України, а також надзвичайний саміт у Парижі, який зібрав лідерів Німеччини, Великобританії, Італії, Польщі, Іспанії, Нідерландів, Данії та генерального секретаря НАТО — як реакцію на ізоляціоністські заяви віцепрезидента США Джей Ді Венса в Мюнхені й ризики агресії Росії проти країн НАТО.
Американський соціолог і політолог Самуель Гантінгтон ще в 1999 році описав США як самотню суперсилу (Lonely Superpower). У тодішніх обставинах, на його думку, США після перемоги в Холодній війні постали як глобальна наддержава з безпрецедентним рівнем військової, економічної та політичної могутності, яка, втім, через свою гегемонію стикалася з відчуженням і скептицизмом інших держав.
Мюнхенська конференція продемонструвала, що США рухаються схожою, але подекуди навіть небезпечнішою траєкторією, яка перейшла із самотності в ізоляціонізм. Принаймні три ключові моменти з кулуарів Мюнхена підтверджують такий висновок.
По-перше, небажання Вашингтона надати Україні чіткі гарантії безпеки є також чітким сигналом, що США не будуть гарантом безпеки для Європи в разі ширшої конфронтації з Росією. На це, до речі, звертали увагу численні співрозмовники LB.ua на полях конференції.
По-друге, безпрецедентний тиск на Україну, аби вона підписала угоду, яка фактично закріпила б суверенне право США на половину українських надр і підмінила б реальні безпекові гарантії, свідчить, що нова американська адміністрація торгуватиме миром (а не гарантуватиме його), причому навіть не зі своїми стратегічними партнерами, а орієнтуючись на внутрішнього MAGA-виборця, який і є головним замовником і споживачем траєкторії, яку задає команда в Білому домі.
По-третє, США продемонстрували, що готові згортати стратегічну співпрацю з Європою, що означає дедалі більшу фрагментацію Заходу перед глобальними викликами.
Одразу після Мюнхена американці відбули на зустріч з росіянами в Ер-Ріяді, а лідери Європи зібралися на надзвичайний саміт у Парижі.
США в Ер-Ріяді представляли держсекретар Марко Рубіо, радник з національної безпеки Майк Волтц і радник Трампа з питань Близького Сходу Стів Віткофф, якого називають відповідальним саме за комунікацію з Росією (тоді як Кіт Келлог відповідає за діалог з Україною). Від Росії були міністр закордонних справ Сергій Лавров і помічник президента Юрій Ушаков.
Американський телеканал NBC повідомив, що делегація США має намір провести окремі переговори з Росією та Україною, а згодом і спільні.
Водночас сам формат цієї зустрічі цілком збігається з традиційним інструментарієм російської зовнішньої політики: домовлятися про долю третіх країн без їхньої участі (навіть якщо США мають інше бачення). Так було з Мінськими угодами, коли Україну змушували підписувати невигідні домовленості з контрольованими Кремлем проксі, так відбувалося і з Будапештським меморандумом. І тепер історія повторюється в новому форматі.
Тож такі контакти серйозно непокоять і Україну зокрема, і Європу загалом, оскільки існує ризик, що Трамп може шукати угоди з Путіним не просто за спиною України, а й цілковито ігнорувати наші інтереси задля переділу зон впливу. Українські дипломати підтверджують, що такі ризики дійсно існують, проте закликають не робити апокаліптичних прогнозів:
«Так, у найближчому оточенні Трампа є ті, хто прагне змінити міжнародний порядок. Водночас у його команді конкурують різні ідеї, тому зараз критично важливо продовжувати працювати», — зазначив один співрозмовник.
Ба більше, представники української делегації в Мюнхені наголошували, що контакти між Росією та США ніколи не припинялися повністю, незалежно від того, хто перебував при владі — Байден чи Трамп.
Тож сама дипломатична кухня, можливо, не зазнала кардинальних змін, проте факт, що про процеси, які мали залишатися в тіні, гучно інформували, може суттєво вплинути на низку безпекових параметрів: громадську думку в країнах, що вже потерпають від зростання праворадикальних настроїв, довіру між союзниками та знецінення міжнародного права у глобальному вимірі.
Усі ці обставини змусили європейців скликати надзвичайний саміт у Парижі. Зустріч мала стати символом єдності європейських партнерів на тлі ізоляціоністських сигналів, озвучених віцепрезидентом США в Мюнхені. Та виявилася радше декларативною. Ба більше, рішуча пропозиція Володимира Зеленського на полях тієї ж конференції створити об’єднану європейську армію вже спричинила суперечки серед партнерів.
Зокрема, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що Польща не приєднається до такої ініціативи. Варшава також не братиме участі в миротворчому контингенті.
Підтримали ініціативу Франція, Велика Британія та низка інших європейських країн, а також окремі держави поза межами континенту. А втім, жодних рішень немає, і розмови про миротворців радше привід пошукати консенсус.
Маріанна Присяжнюк для LB.ua
