З 1 січня 2025 року невизнане Придністров’я опинилось на межі виживання. “Безкоштовний” газ, що надавався Росією через українську територію та забезпечував левову частку придністровського бюджету, припинив надходити. На Лівобережжі працює близько 90 великих та середніх промислових підприємств, тож енергетична криза безсумнівно вплине на економічну ситуацію в усій Молдові. Без газозабезпечення або різкого здорожчання палива з початку січня більшість із них припинили роботу на невизначений термін. Наприклад, Молдавський металургійний завод у Рибниці досі в режимі простою. А це підприємство відіграє важливу роль для усього регіону, переробляючи брухт (в тому числі й з України) на сталь та прокат. Придністровських школярів відправили на дистанційне навчання. Лікарні намагаються підтримувати тепло у приміщеннях за допомогою вугілля.
Самопроголошена влада Придністров’я звинувачує у кризі Молдову та сподівається на допомогу Росії. Щоб зрозуміти, хто отримає найбільшу вигоду з енергетичної кризи, що склалась у Придністров’ї, погляньмо, хто ж є головними гравцями у регіоні та які інтереси переслідують еліти Придністров’я.
«Шериф» і його команда
Холдинг «Шериф», економічний гігант Придністров’я, що контролює більшість сфер регіону – від мережі роздрібної торгівлі до телекомунікацій, виробництва та однойменного футбольного клубу. «Шериф» є найбільшим платником податків у сірій економічній моделі регіону.
Холдинг було засновано у 1993 році Віктором Гушаном та Іллею Казмали. Тоді з продуктових магазинів Лівобережжя, за сприяння де-факто лідера Придністров’я Ігоря Смірнова, «Шериф» створив мережу однойменних супермаркетів, у яких продавали незаконно ввезені продукти харчування, алкоголь та сигарети. Контрабанду ввозили з Одеського порту, розташованого за 100 км від Тирасполя, що робить роль України у створенні придністровської контрабандної зони доволі помітною. Втім, з 2014 року ситуація стала поволі змінюватись.
На сьогодні дуже актуальною є робота ВАТ «Тіротекс-Енерго», яку було створено для живлення «шерифівської» текстильної фабрики Tirotex. У січні цього року електростанція допомагає підтримувати енергетичну систему Придністровського регіону і, за словами її працівників, здатна заживити два Григоріополя.
«Шериф» отримував пільгові умови часів «приватизації» у Придністров’ї, та початку 2000-х років холдинг отримав у розпорядження Бендерський комбінат крохмалепродуктів, Тираспольский комбінат хлібопродуктів та хлібзавод. Афілійований з «Шерифом» Tirotex, який холдинг отримав у 2005 році, понад 40% власної продукції експортує до Італії. Через рік «Шериф» заволодів найбільшим виробником алкогольної продукції у регіоні – тираспольським винно-коньячним комбінатом KVINT. Він експортує свою продукцію по усьому світу, та на 2024 рік 75% всієї продукції заводу припало на Молдову, 9% імпортувала Чехія, 8% – Білорусь.
Придністровські шерифські «бізнесмени», що керували цими підприємствами, часом змінювали одне одного та навіть ставали молдовськими чиновниками. Таку кар’єру зробив, наприклад, Андрій Домашкан, який з 2005 до 2012 року працював у холдингу «Шериф» на посаді заступника генерального директора з виробництва, керував такими підприємствами як Бендерський олійноекстракційний завод, комбінати хлібопродуктів у Бендерах та Тирасполі, а з 2013 року пів року очолював державне підприємство «Молдовська залізниця».
До імперії Гушана та Казмали входить ЗАТ «Интерднестрком» – єдиний у Придністров’ї оператор фіксованого і мобільного зв’язку та інтернет-провайдер.
Крім економічної імперії на лівому березі Дністра, Гушан володіє десятками компаній на підконтрольній Кишиневу території Молдови, Україні, країнах Євросоюзу та офшорних регіонах світу. Так, з «Шерифом» мають ділові зв’язки співвласник підприємства Moldpresa (одна з найрозвиненіших мереж газетних кіосків у Кишиневі) Олександр Білінкіс та співвласник мережі супермаркетів Fidesco Михайло Айзін.
В Україні, серед іншого, Гушану належить оператор зв’язку «Інтертелеком» та маєток у Вилкове на Одещині. Формально після анексії Криму та окупації окремих районів Донецької та Луганської областей України РФ «Інтертелеком» припинив там свою діяльність. Однак, через два місяці після анексії Криму на півострові з’явився російський оператор «Інтертелеком» – «Інтернаціональні комунікації». Представники української компанії заперечували будь-який зв’язок з кримською тезкою. Однак, власник російського «Інтертелекому» В’ячеслав Чернікевіч виявився одним із менеджерів холдингу “Шериф». У 2017 році стало відомо, що «Інтертелеком» міг «прослуховувати» українських користувачів на замовлення ФСБ.
Банківські перекази фірмам Гушана забезпечує тираспольський «Агропромбанк», що входить до холдингу «Шериф». Ним «Шериф» заволодів у 1997 році. «Агропромбанк» є найбільшим у Придністров’ї банком.
У березні 2012 р. ТОВ «Шериф» повністю перейшла під контроль Віктора Гушана, який став президентом компанії. І. Казмали спочатку отримав крісло гендиректора компанії, а потім його ім’я зовсім зникло з переліку офіційних керівників.
Гушан також є президентом футбольного клубу «Шериф», заснованого 1997 р. Попри «сепаратистське» походження, клуб домінує у національному чемпіонаті протягом останніх десятиліть та виступав у європейських турнірах, зокрема у Лізі чемпіонів УЄФА.
Клуб володіє найбільшим футбольним стадіоном Молдови. Більшість гравців клубу не молдовського походження. Головне завдання ФК «Шериф» – покращення міжнародного іміджу Придністров’я.
«Слуги «народу» Придністров’я
Представники так званої влади Придністров’я мають міцні та приязні взаємини з «Шерифом». Багато із них мають українські паспорти, що дозволяє їм мати нерухомість та володіти бізнесом на території України.
Наприклад, український паспорт з пропискою у Одесі має так званий президент Придністров’я Вадим Красносельський. До «президентських виборів» 2016 року він очолював «парламент ПМР». З 2012 по 2015 він був радником голови ради директорів фірми «Интерднестрком», а у часи «президентства» Смірнова був міністром МВС самопроголошеної республіки. Перемогу у «виборах» йому забезпечила медіапідтримка телеканалу ТСВ, власниками якого є Гушан і Казмали.
«Прем’єр-міністр» Придністров’я (з 2022 р.) Олександр Розенберг також має паспорт України. Його донька вийшла заміж за одесита Євгена Філонова, який у 2020 р. став депутатом Одеської облради від ОПЗЖ. Розенберг з початку 2000-х працював у «державних» структурах Придністров’я, і перед посадою «прем’єра» керував Тираспольським хлібокомбінатом, що входить до холдингу «Шериф».
«Парламент ПМР»
«Парламент» Придністров’я складається із 33 депутатів. Про те, як «Шериф» контролює справи у Придністров’ї через «депутатів парламенту», можна прочитати тут. Місцевим «парламентарям» дозволено обіймати мандат, маючи бізнесові інтереси. Тож «депутати» неодноразово робили послуги холдингу Гушана, зокрема, дозволяючи за копійки приватизувати нерухомість. Наприклад, з 2000 року і по сьогодні «депутатом» є Олег Баєв, який, за дивовижним збігом обставин, з того ж 2000 року обіймає посаду генерального директора заводу «KVINT».
Сепаратистським режимом Придністров’я формально дозволено діяльність різних партій. Та насправді хоч якусь вагу у політичному житті Лівобережжя мають лише представники партії «Обновление» та Придністровської комуністичної партії.
Очолює самопроголошений придністровський парламент Олександр Коршунов, який з 2010 року мав мандат «депутата», з 2007 року – член партії «Обновление». До політичної кар’єри Коршунов працював у місцевому агробізнесі.
«Політичні партії»
Найбільшої політичною силою Придністров’я є так звана Республіканська політична партія «Обновление», яка з 2005 р. має більшість «депутатських» мандатів у придністровському «парламенті». Очільницею партії з 2016 року є Галина Антюфєєва – колишня дружина Володимира Антюфєєва, який контролював силові структури Придністров’я та у 2014 р. керував відповідним напрямком у «Донецькій Народній Республіці». Антюфєєва за сумісництвом є заступницею «голови парламенту ПМР» Коршунова. Від «Обновления» обирався і син Віктора Гушана Євгеній, який зараз є «депутатом парламенту ПМР».
До «Обновления» входив свого часу і попередній «президент» невизнаної ПМР Євген Шевчук (2011-2016), який займав пост очільника партії до 2009 року. Крім того, Шевчук з 1998 по 2000 роки був віцедиректором «Шерифа». Після початку агресії Росії проти України у 2014 році Шевчук проводив активну політику на зближення Придністров’я з Росією, аж до декларування необхідності входження Придністров’я до складу Росії. Це не входило у плани «Шерифа», який не бажав позбуватись економічного та політичного домінування у регіоні на користь росіян. Тож між Гушаном та Шевчуком розгорівся конфлікт, результатом якого стала втеча Шевчука до Росії.
Що ж до Комуністичної партії, то вона наразі не має жодного мандату у «парламенті ПМР». Певний час придністровських комуністів очолював Олег Хоржан, що виступав за тісніші зв’язки з Росією та відстоював радянські ідеали. У червні 2018 року його було затримано за організацію несанкціонованого мітингу та критику керівництва регіону.
Наступного року Хоржана було засуджено до позбавлення волі терміном на 4,5 роки. Цей вирок викликав осуд у правозахисників та підконтрольних Росії компартій на території СНД. У 2022 році Хоржан вийшов на свободу, залишаючись важливою опозиційною фігурою. Та влітку 2023 року його було убито.
Придністровські «силовики» та їхні російські куратори
Силовий блок Придністров’я поділяється на кілька відомств: «Міністерство оборони», «Міністерство державної безпеки». «Міністерство внутрішніх справ» та «Міністерство юстиції».
Так звані «збройні сили ПМР» налічують 5-6 тисяч солдатів, із яких сформовано чотири «мотострілецьких бригади» у Тирасполі, Бендерах, Рибниці та Дубоссарах. Комплектація – виключно радянська техніка, отримана у спадок від колишньої 14 армії СРСР/РФ. На всю придністровську «армію» є одна робоча БМП-2, а також 18 танків, частина з яких є «донорами» для інших.
До військових можна віднести і «миротворчі сили» під керівництвом Росії. Наразі цей «миротворчий контингент» налічує півтори тисячі військових, з яких лише 70 – кадрові російські офіцери. Решта – місцеві жителі з російськими паспортами. Головне їхнє завдання – контроль складу боєприпасів у Ковбасній – одного із найбільших у Європі. За молдовськими підрахунками, на складах залишається близько 20-21 тисяч тонн боєприпасів з протермінованим часом збереження або непридатних до користування, серед яких багато авіабомб.
«Міністерство державної безпеки» або МДБ Придністров’я серед інших завдань забезпечує охорону кордону. Всього кількість прикордонників оцінюють у 2500-3000 військовослужбовців. Діяльність МДБ Придністров’я курується російською ФСБ. Тривалий час – з 1992 по 2011 роки структуру очолював вже згадуваний Володимир Антюфєєв. З червня 2017 року МГБ очолює генерал-лейтенант Валерій Гебос, відомий як «найвірніший захисник інтересів Кремля у Тирасполі».
У Придністров’ї діє штаб ФСБ, де навчають та координуть кадри для нелегальної роботи по регіону, до якого входить і південь України. Координує цю діяльність радник Красносельського генерал-майор Віталій Разгонов, який з’явився у регіоні у 2019 році.
Російські куратори намагаються використовувати Придністровський регіон у контексті війни проти України. Так, у дні «терактів» у Придністров’ї (квітень 2022 року) офіцер ФСБ Іван Король, що відповідає за Придністров’я, був на зв’язку з Георгієм Грішаєвим – очільником Департаменту оперативних інформацій ФСБ. Востаннє Король був у Молдові приблизно за тиждень до нападу Росії на Україну, у лютому 2022 року.
Як повідомляє румунська розвідка, агенти російських спецслужб займають важливі позиції у сепаратистській адміністрації Тирасполя. Серед них – Віталій Нягу, так званий міністр внутрішніх справ Придністров’я; Нєбєйголова Ігор – отаман Чорноморського козацтва та інші.
Так зване Міністерство внутрішніх справ ПМР тісно пов’язане з холдингом «Шериф». Красносельський при Ігорі Смірнову очолював «міністерство». Певний час «міністром МВС» був Геннадій Кузьмічьов. Але у 2016 році він вирішив податись у політику та очолити Придністров’я. З виборів його зняли, а з приходом до влади Красносельського почалось переслідування функціонерів часів Шевчука. Кузьмічьов втік на правий берег Дністра, потім до Росії, але у 2018 році перебрався до пригорода Кишинева, де продовжував критикувати «Шериф».
Те, як придністровські «силовики» широко практикують викрадення людей, особливо опозиційно налаштованих до самопроголошеної влади, Кузьмічьов відчув на собі. Навіть втеча на правобережжя Дністра йому не допомогла – влітку 2018 року його було затримано молдовською поліцією. Під час затримання Кузьмічьова було викрадено невідомими у масках та позашляховиком доставлено до Тирасполя, де невизнана влада засудила його до 13 років позбавлення волі. На думку очевидців, серед викрадачів, з яких Кузьмічьов зміг у бійці зірвати маски, він впізнав співробітника служби безпеки «Шерифа» Олега Аркана та так званого заступника голови МВС Придністров’я Романа Шеметюка. Офіційна влада Молдови дуже слабко реагує на подібні порушення прав людини у Придністров’ї.
Російське придністровське православ’я
Більшість жителів Придністров’я ідентифікують себе з православним християнством, тож РПЦ займає чільне місце у релігійному житті регіону.
З 1998 року у Придністров’ї функціонує Тираспольсько-Дубоссарська єпархія Російської Православної Церкви, якою керує архієпископ Савва (Волков Сергій). Архієпископ – уродженець Мордовії, у 1982-1984 роках проходив службу на ядерному полігоні під Семипалатинськом. Для цього був змушений брати відпустку під час навчання у Московській духовній семінарії. Після чого зробив гарну кар’єру у РПЦ, у 1995-2001 роках був головою синодального відділу по взаємодії зі збройними силами та правоохоронними закладами РПЦ.
Тираспольско-Дубоссарська єпархія РПЦ має власне духовне училище у Бендерах, видає безкоштовну газету «Православне Придністров’я» тиражем у 3 тисячі примірників.
РПЦ підкреслює тісні зв’язки Придністров’я з Росією. Зокрема, у 2013 р. патріарх Кіріл під час відвідин регіону висловив тезу про «багатонаціональний придністровський народ». Це вкладається у завдання РПЦ щодо формування та зміцнення поняття «придністровського народу», з відверто російською ідентичністю. Підтримують зв’язки з отаманом підконтрольного Росії Чорноморського козацтва Нєбєйголовою та отаманами козачих округів Придністров’я.
Павутина «Шерифа»
Придністровський регіон міцно обплетений павутиною «Шерифа». Холдинг контролює економіку та фактичну владу Лівобережжя Дністра і не терпить конкуренції: хай то місцеві опозиціонери чи наглядачі з Москви. І хоч представники «парламенту» чи «президенти» і декларують орієнтацію на Росію, на ділі відстоюють передусім власні бізнес-інтереси. А вони пов’язані передусім з офіційним Кишиневом та Україною.
Саме тому «Президент ПМР» Красносельский так наполегливо уникає згадок про Україну як винуватицю нинішньої енергетичної кризи, висловлюючи головні претензії Молдові. Ще у квітні 2022 року він заявив про «нейтралітет» у російсько-українській війні. А у середині січня 2024 року навіть погодився на постачання європейського газу через «Молдовагаз».
Тож вплив ФСБ Росії, яка розгорнула у регіоні активну діяльність, використовуючи також РПЦ і Чорноморське козацтво, поки не може досягнути головної мети – залучити Придністров’я до активних дій проти України.
Бізнес-інтереси придністровських еліт, а також їх конфлікт з російськими кураторами можуть бути важелем впливу України на регіон.
З іншого боку, енергетична криза є додатковим джерелом для соціальної напруги у Придністров’ї. Росія може скористатись цим, посиливши антиукраїнські настрої через діяльність РПЦ чи козацькі осередки.
Ірина Вишня